Мирноградська територіальна громада

Сучасна дискримінація у сфері праці не завжди передбачає обмеження за критеріями статі, віку, расової та національної приналежності. Значна частка обмежень при працевлаштуванні пов'язана із невірними уявленнями про ті чи інші хвороби працівників.

Конституція України констатує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання і інших обставин. 

Стаття 6 Закону України від «Про охорону здоров’я» закріплює права та обов’язки громадян у сфері охорони здоров’я та гарантує правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я. Згідно зі статтею 22 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Стаття 16  Закону України   «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» закріплює захист права на працю та інші соціальні права людей, які живуть з ВІЛ.

Отже, згідно з діючим в Україні законодавством будь-яка дискримінація за ознаками стану здоров’я є неприпустимою. Відповідно, чинне законодавство України не передбачає обов'язкового скринінгу — перевірки на ВІЛ-інфекцію, що також відповідає принципу МОП. Зокрема, стаття 25 Кодексу законів про працю України забороняє роботодавцям при підписанні трудової угоди вимагати в осіб, що влаштовуються на роботу, документи, надання яких не передбачено законодавством, у тому числі особистої інформації про стан здоров'я і ВІЛ-статус.

Однак, статтею 169 КЗпП України визначені обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій, проведення яких необхідно для визначення стану їх здоров’я, зокрема, можливості виконання ним певних трудових обов’язків, своєчасного виявлення гострих чи хронічних професійних захворювань, встановлення у разі необхідності медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникненню та розповсюдженню інфекційних хвороб. Проте, жодний працівник не повинен бути примушений до проходження тестування на ВІЛ або інших форм ВІЛ - скрінінгу.

Проходження тесту на ВІЛ має бути добровільним, а його результати конфіденційними. У Рекомендації МОП № 200 щодо ВІЛ/СНІДу та сфери праці зазначається, що тестування на ВІЛ ніколи не повинно використовуватись для відсіювання претендентів на робочі місця, які живуть з ВІЛ, і не повинно ставити під загрозу доступ до робочих місць, безперервність трудового стажу, гарантованість роботи і можливості просування по службі.

Частиною 1 статті 22 КЗпП України передбачено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Якщо під час прийняття на роботу роботодавець вимагає результати тестування на ВІЛ або без таких результатів не бере на роботу, що стало наслідком необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, то у працівника є можливість захистити свої права наступним чином:

1. Отримання відмови (усної або письмової) у прийнятті на роботу.
2. Звернення до суду за захистом своїх прав. Зробити це можна у тримісячний строк з дня одержання відмови (стаття 233 Кодексу законів про працю України).
3. Звернення до органів Держпраці, оскільки необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу можна кваліфікувати як порушення трудового законодавства.

Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці нагадує що  отримати консультаційну підтримку, а також відповіді на найактуальніші питання застосування трудового законодавства зокрема і у воєнний час можливо  на порталі pratsia.in.ua.